Середа, 23.08.2017, 08:18
Вітаю Вас Зазирнувший | RSS


Вік нашого сайту
Добровеличківка - центр України
Неофіційний сайт Добровеличківки
Головна | Реєстрація | Вхід
Меню сайту
Розділи новин
Посміхнися
Це цікаво
Фільми ONLINE
Технології
Загальне
Прекрасне
Новини сайта
Тусовочки
Новини Доброї та району
Новини Кіровоградщини
Іграшки
Привітання
Сюди пишемо тільки привітання !
Смачненьке
Демотиваторы
Політика
Наше опитування
Яким мобільним оператором Ви користуєтесь?
Всього відповідей: 124
Міні-чат
Головна » 2011 » Вересень » 26 » КАМІННЯ ЗНАЄ, АЛЕ МОВЧИТЬ...
КАМІННЯ ЗНАЄ, АЛЕ МОВЧИТЬ...
12:19






Сьогодні статистика стверджує, що галузь туризму займає одне з провідних місць у світовій економіці. У багатьох країнах саме туристи є основними наповнювачами державних бюджетів. В Україні, на жаль, розвиткові туризму приділяється надто мало уваги, хоча в наше складне сьогодення цей вид бізнесу міг би приносити непогані прибутки кожній територіальній громаді. І що безспірно: кожен куточок України в цілому і нашого Добровеличківського району зокрема можна при бажанні зробити цікавим для туристів. І у нас є що показати людям! Але, спершу, потрібно самим навчитися ціну-вати і любити природу рідного краю та його історію. Адже у нас стільки чарівних куточків для від-починку!

Ну що, починаємо мандрувати майбутніми туристичними маршрутами? Приємної подорожі!

Одним з найцікавіших місць Добровеличківщини є територія Федорівської сільської ради. Усі її села примостилися біля Синюхи - великої і колись повноводої притоки Південного Бугу. Скільки століть чи тисячоліть вони існують і яку назву мали колись, тяжко сказати, адже села поволі рухалися берегом Синюхи: одні хати руйнував час, інші будувалися на око-лиці Федорівки чи Показового. Тільки тепер села повністю зупинили свою поступальну ходу. Складний нині час...

Тут, в урочищі Куца Балка, знайдено рештки поселень трипільської культури, тут кочу-вали і оселялися на берегах тепер майже пересохлої річечки Антонівка скіфи, тут знайдено жертовні скіфські камені, тут височіють Королівські скали, яким не один мільйон років. Колись саме по річці Синюха проходив кордон між Річчю Посполитою і Російською імперією. А у трагічному для нашої території серпні 1941-го у Синюсі загинуло при відступі більше 10 тисяч воїнів Червоної Армії під командуванням генералів Понєдєліна та Музиченка. А ще тут у всі часи проживали добрі, співучі та хлібосольні люди.

На території Федорівської сільської ради відокремлено дві заповідні зони - Балку Куцу та урочище Макітри, назване так за круглу форму, які розташовані зовсім поруч. Вони цікаві тим, що саме тут ІV-ІІІ тисячоліттях до нашої ери проживали наші родичі-попередники - трипільці. Колись Балка Куца була земельними угіддями місцевого колгоспу і розорювалася та засіювалася. З кожною такою дією на поверхні з'являлися рештки глиняних виробів трипільців. Тепер вони залягли на глибині штика лопати, а то й мільче. Тут можна легко знайти розбиті колесами та плугами глиняні черепки, яких тут заховано десятки тонн, наконечники стріл, залишки цегли трипільської доби, виготовленої за цікавою технологією на зразок сучасних теплозберігаючих шлакоблоків, шматки такої ж підлоги.

Трипільці будували житла, подібні до наших, навіть у декілька поверхів. Про масштабність федорівського поселення говорить площа заповідної зони - більше 30 квадратних кіло-метрів. А якщо до неї додати ще майже таку ж за розмірами, яка, на жаль, не стала заповідною, то сміливо можна говорити, що населення трипільського села складало не менше 10-15 тисяч чоловік. Наші предки носили вичинений одяг, користувалися глечиками і великими глеками для зберігання зерна, горщиками, навіть декоративними тонкостінними глиняними вазами для квітів. Вони селилися у захищених природою місцях. Ось і у нас їхнє поселення з трьох сторін захищала балка, а четверта - давала вихід до води. Наявність лісу забезпечувала людей м'ясом, шкірою для одягу, дровами для приготування їжі та опалення жител взимку, а ще гриби та ягоди. Трипільці займалися традиційно землеробством, збиральництвом та тваринництвом.

Згодом на зміну трипільцям прийшли скіфи. Це не означає, що трипільці зникли водночас. Не одне століття йшла поступова асиміляція місцевого і прийдеш-нього народів. Ті, кого ми називаємо скіфами, - це степовий народ, який сформувався на основі двох культур - трипільської та кочових племен. І вони - наші попередники, наші земляки - кочували, випасаючи домашніх тварин, та частково займалися землеробством у ІІІ-ІІ тисячоліттях до нашої ери. І трипільці, і скіфи через тисячоліття утримують зв'язок з нами через легенди та перекази. Тому романтики-земляки вірять, що біля Новомихайлівки у густий туман, який часто котиться Куцою Балкою, уважно вдивляючись у нього, можна побачити низеньких мохнатих витривалих скіфських коників, криті одноосні та двоосні візки, в яких їдуть жінки та діти, широкоскулих та чорнооких чоловіків-скіфів на конях, у гостроверхих шапках, з короткими мечами-акінаками при боці, а ще жерців, що ведуть процесії до жертовного каменя.

На березі ставу, що біля тієї ж Новомихайлівки, лежать величезні валуни-брили, частина яких "проростає" з Українського кристалічного щита Східно-Європейської платформи, а частина, як стверджують географи, була занесена при просуванні льодовика з Півночі. На найбільшому камені над ставом, який, як на столі, стоїть на іншому, добре видно витесану людьми круглу виямку - це жертовний камінь, де наші предки різали домашніх тварин для піднесення Богові данини. Від виямки продовбаний рівчачок для стоку крові. Тут жерці благали своїх богів бути милостивими до людей, дарувати їм удачу на полюваннях та у землеробстві.

Трішки нижче від жертовного каменя лежить інший, також цікавий камінь. Якщо на нього дивитися знизу - нічого особливого, а якщо із жертовного - то відразу ви впізнаєте велетенську жабу. Чітко видно передні і задні лапи, голову. Вітри, дощі, сніги та сонце навіть поступово не змогли б вирізьбити таке створіння. Можливо, у наших попередників жаба була культовою істотою і, як данину їй, уміла рука пращура так увіковічила своє божество.

Вище від головного каменя лежить ще один - менших розмірів. У його центрі - також вирізьблена абсолютно кругла виямка 50-ти сантиметрів у діаметрі. Вона служила для збору крові? Чи там горіло жертовне багаття? Хто танцював навколо тих вогнищ? Як відбувалися жертвоприношення?

Цікавий факт, який до сьогодні залишається без наукових пояснень: кожен валун - великий чи зовсім маленький - у трьох місцях перепиляний на рівні частини, причому майже повністю. Це стосується і тих каменів, які лежать у Синюсі. Ось таку таємницю залишили для нас трипільці чи скіфи.

Каміння знає її, але мовчить...

Наступну екскурсію до трипільців та скіфів, шановні читачі, ми здійснимо в одному з наступних випусків газети на історико-краєзнавчій сторінці "Козацька криниця".



Автори: Тетяна ПІДЛУБНА, Людмила ЮФЕРОВА, с. Федорівка. Фото Людмили ЮФЕРОВОЇ.

© Інформація надана газетою

Категорія: Новини Доброї та району | Переглядів: 662 | Додав: Dimon
Всього коментарів: 1
1 Руслан   (14.12.2016 22:19)
Чому відсутні фото знахідок ???

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]
Форма входу

Календар новин
«  Вересень 2011  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Пошук
Друзі сайту
Д-Величківка-Google





Перевод физических величин

MyRadio.com.ua - включи свою музику



kolomyya.eu.org

Настільний теніс - Добровеличківка

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Copyright Molew&Gordus © 2017 |